Вів’єн

 Хохотушка й поціновувачка ретро-фільмів під хруст морквяних чипсів. Ще в дитинстві мама казала, що сміятися з відкритим ротом - негарно, а сміятися під час їжі - ще гірше. Але з віком Вів’єн зрозуміла: життя втрачає барви, якщо надто буквально слідувати цим порадам. Тож сміх і їжа без норм етикету - це справжня вона. А інші мамині настанови вона прийняла із задоволенням.

Сієна

Сієна. Вона поспішала через великий парк у термінових справах, але все, чого їй насправді хотілося, це знову залізти у свій кольоровий гамак у саду й дочитати книгу. Ох, як Сієні кортіло дізнатися, чи Педро справді покинув Лючію, чи це був лише хитрий трюк, щоб його батьки нарешті залишили їхню закохану пару в спокої. Термінові справи й захоплюючий сюжет-  найгірше поєднання, подумала Сієна.

 

 

Дульсінея

 Жаркий весняний день. Птахи стихли. І не через спеку, а тому що лісовою стежкою йшла ВОНА -  Дульсінея. Пташки знали: за її мрійливими, блискучими очима, легкою ходою та безтурботним виглядом ховається дуже впертий і запальний характер. Ця зайка була переконана, що пташки повинні співати тільки зранку - і аж ніяк не посеред дня, коли й без того спекотно, а в голові рояться думки, що ніяк не дають спокою її рудій голівці.

Петрик

Петрик вважав, що кожен заєць завжди має носити з собою моркву. І неважливо - іде він на роботу, на побачення чи в магазин по моркву. Морква - це і паспорт, і провізія, і нагадування про те, що найкраще життя - хрустке, солодке й яскраве.

Джорджіана

 Вона бігла зеленим полем, ніби в її ногах була вся сила землі. Метелики розліталися на її шляху тендітним молочно-блакитним мереживом. Дихати, бути, мчати вперед — це все, що їй потрібно зараз. Про все інше вона подумає потім.

Віллоу

 Витончена й надзвичайно розумна, справжня англійка. Прадідусь Віллоу був лордом, відомим своєю великою бібліотекою в замку. Він запрошував дітей на вечірні читання незалежно від їхнього статусу. Декілька його книг збереглися й у домі правнучки. Кожен день Віллоу був розпланований: вона завжди встигала зробити головне, а на все інше в неї залишалося ще 365 днів. Віллоу любила навчати й навчатися, а її підхід до освіти був настільки захопливим, що її часто запрошували до коледжу Пембрука.

Привіт! Я знову в блозі.

     Я повертаюсь на цю платформу. Зайчики і їх історії знову поселяться тут:) 

 Через війну ці три роки були важкими для нашої великої сім'ї. Зараз ми з чоловіком і трьома синами живемо закордоном, старші сини виросли і живуть в інших країнах також. 

Був час, коли я думала, що ніколи більше не повернуся до своєї творчості, ніколи не створюватиму маленьких зайчиків і інших звіриків. Але, по милості Бога, через підтримку рідних і друзів я знову віднайшла свій творчий шлях.

 Навчилася жити в новій реальності...попри все...творю, люблю, живу і дякую. 

Зайчики шиються, а історії пишуться.  

Це моє робоче місце вдома. Хоч мій справжній дім, із 1000 спогадів, і рукодільний куточок із швейною машинкою, тканинами і приладдям залишились під Києвом, я створюю нове тут, щоб рухатися далі. Мрію жити в мирній і безпечній країні, мрію повернутися додому. А відкладати життя вже немає сил, тож нехай тут, у швейцарській квартирі, будуть мої спогади, сім'я і зайчики.