Я так вдячна Богу, що я мама. Який складний, неймовірний і довгий цей шлях! З іншого боку, життя так швидко плине, коли дивишся які дорослі стають діти. Як вони змінюються і як змінююсь я. Були часи, коли треба було нахилитися вниз, щоб обійняти своїх 5 дітей, а зараз часи, коли троє з них вже вище за мене, один доганяє мене по зросту, а нахиляюсь лиш до молодшого, і то не дуже низько. Недоспані ночі вже позаду, двоє дорослих дітей, що живуть окремо, двоє підлітків і один ще в періоді яскравого дитинства. Моє материнство трансформувалося, зараз мені подобається цей етап, хоч підлітковий вік це дуже не просто. Просто бути мамою, опорою, посмішкою і підтримкою, вчитися для кожного з синів бути саме ЙОГО мамою, бачити і відчувати період кожного індивідуально. Виснаження, сльози, апатія, розгубленість, розпач, злість, страх, хвилювання - це все мені знайомо. Найкраще, що я можу робити - довіряти, молитися, покладатися на Бога і зростати. Хоч, по правді, я рідко коли в материнстві відчуваю себе сильною і відчуваю, що я все роблю правильно. Недосконалість, вразливість, втома - це про мене. Люблю читати книги про материнство, люблю служити жінкам, які є мамами і яких розумію на 100% Люблю бути сама вдома, коли діти в школі, бо це наповнює мене. Люблю бігати і молитися за синів, хоч ці дюжина бігових місяців були дуже скромними на кілометри, бо стан здоров'я вносив свої корективи. Люблю дивитися як чоловік вкладає час у синів і організовує для них походи по горам. Люблю просто бути і жити своє життя. Люблю дякувати Ісусу, бо знаю, що Він зробив все, що потрібно - полюбив нас і відкрився як Спаситель.
