Мой первый рассказ, который я отправила на 2-й литературный конкурс имени Джона Буньяна попал в 15-ку лучших. Спасибо Богу - все что я писала это изнутри и Он помогал мне переживать тяжелые времена, за которые цеплялись слова, строки и тексты.
***
Наше життя складається не тільки з хронології подій, але і з
роздумів, внутрішньої боротьби, які не так вже й рідко показують, хто ми
насправді. Маленький фрагмент з життя жінки на ім’я Сара, будні якої наповнені
хатніми клопотами і доглядом за маленькими дітьми. Жінки, яка шукає відповіді
на буденні питання і намагається не розчаруватися в собі. В ній Ви можете
впізнати себе, свою дружину чи матір, може розумієте і співчуваєте Сарі з
вірою, що вона таки зможе подолати втому. А може переплетіння її думок і життєві
рішення зовсім не торкаються вашої душі, мовляв, сама собі обрала такий шлях.
Пахло духмяним
трав’яним чаєм з ожини, вербени і фенхелю. Сара стояла босоніж на підлозі, бо
не любила ходити в капцях та шкарпетках, але в той самий час – була мерзлячкою.
Ці дві протилежні особливості якось уживалися разом і вона з тим змирилася.
Жінка підійшла до вікна кухні, де крізь тонкі жалюзі ранкове сонце відбивалося
на її обличчі і стіні, що була за спиною, горизонтальними смугами. Вона
прижмурилася і, то стаючи навшпиньки, то спускаючись на п’яти, ловила своїми
зеленими очима то теплі сонячні смужки, то холодні тіні від жалюзі. Сара
озирнулася на стіну, що вдавала з себе зебру – так це її життя:
ранок-вечір-ранок-вечір-ранок-вечір. Жінка подумала, що без її таких
болючо-виснажливих вечорів може й не було би таких чудових ранків. А може
навпаки, якби вона давала раду собі пізніми вечорами і робила заплановане, то і
ранок не здавався би таким ошайно-святковим, наче той ранок останній шанс
виправити ситуацію чи наздогнати дедлайн. Не встигала, одним словом.
Вона любила ранки понад усе. Томущо ранок – це
завжди початок, завжди надії,
очікування, мрії, натхнення, сподівання, ідеальні плани і відчуття мандрівки за
годинниковою стрілкою. Ранок, це коли ти особисто творець свого дня і,
засукавши
рукава, берешся до справи повною сил! Сара не любила вечір. Тому що вечір для неї це втома, а втома для неї це не щось абстрактне, а
справжнісінький монстр, що огортає своїми щупальцями, як тільки небо
вкривається чорною ковдрою, а запаси енергії жінки блимають червоним вогником.