Каорі

Літо залишилося лише у спогадах Каорі. Тепер осінній вітерець кружляв жовто-зеленим листям у порожньому парку, яким вона йшла. Тиша. Повільна хода. Вона міцно тримала кошик із тендітними трояндами, наче боялася, що вітер вихопить їх, заявляючи свої права. Останні промені ще теплого сонця ось-ось мали сховатися за великий пагорб. Стало сумно. Каорі намагалася вловити свій настрій - здавалося, він залежав від сонця й тепла. Вона присіла на лавку, що ще була осяяна вечірнім світлом. Троянди на колінах і їхній тонкий аромат нагадали їй, що ця мить безцінна. І ось вони - квіти, а вітер і тінь уже не мали значення.

 

 

Петрос-Бернард

 Завзяття й любов до гір - це все, що потрібно знати про цього відважного хайкера. Петрос-Бернард закоханий у неймовірну красу гір, звивистих стежок і сніжних вершин, адже саме там він відчуває себе сопвненим сил і внутрішнього спокою. Майже щотижня він вирушає в довгий похід, щоб знову пережити  глибину й велич безкрайніх гір.  

Цього зайця я зшила на замовлення мого чоловіка Руслана - досвідченого хайкера й підкорювача вершин. Лише за цей рік він подолав 1320 км і набрав 50.000 м висоти! Пишаюсь ним і із задоволенням, час від часу, приєднуюсь до його походів сама чи з нашими дітьми.

Новий сезон творчості і життя

 Осінь завжди у мене асоціюється з початком. Я, як мама школярів вже 17-й рік звикла так бачити своє життя. Звісно, різні справи, прокрастинація, фізичний, емоційний стани вносять свої корективи у мій ідеально розпланований світ. Я вже прийняла той факт, що життя треба приймати як воно є і не мучити себе перфекціонізмом, але наповнюватися і наповнювати, творити і жити з вдячністю і дозволяти собі просто БУТИ. Моя творчість це мій стан, тому турбуватися про себе важливий шлях, яким я йду і досі вчуся, здавалось би, простим, але важливим речам. 

Мій творчий розум все більше наповнюється новими образами звіриків, новими цілями, історіями і бажаннями. Мені так добре від цього. Хоч інколи ідеї наче насінини кукурудзи вибухають одна за одною, перетворюючись у поп-корн і ти вже не знаєш у яку мисочку їх напхати, бо місця залишається все менше:) Інколи я днями не підходжу до машинки, інколи важко відірватися від творчого процесу і починаю стесувати, як я встигну втілити все, що вже є в планах. Турбота про себе, домашніх, дім займає чимало зусиль і часу, тому турбота про казковий світ Deco Toys у мене не на першому, але важливому місці. 

Можливо, найближчі місяці не багато буде жабок, зайчиків і історій, але вони будуть. Є дещо, над чим працюю і не можу показати ще. Тому дякую за терпіння:) 

Альба та Іраклій

 Вони познайомилися в сонячній Греції три дні тому й відтоді стали нерозлучними друзями, їх об’єднала спільна пристрасть до овочів та страв із них. Жабка Альба багато років відкладала зі своєї скромної зарплати продавчині овочів на подорож мрії, на острів Санторіні. Іраклій був корінним греком, і його рід мух завжди мешкав саме тут, прославившись тим, що облітав усі навколишні острови (а їх, на хвилиночку, понад 200). Іраклій походив із роду довгожителів, але все одно вживав спеціальні вітаміни, щоб жити ще довше. Тим більше, йому надзвичайно подобалась Альба і спілкування з нею.

Азізі

 Азізі стояла, спершись на старе абрикосове дерево, і рахувала краплі дощу, що повільно падали на невеличкий стіл навпроти. Гілки дерева ніжно прикривали її та чудовий букет щойно зрізаних троянд. Ці квіти були для подруги Кармеліти, яка ось-ось мала прийти - здавалося, її силует уже виднівся серед поля. Ах, як вона зрадіє цим квітам! Азізі чекаючи, уявляла як шиє собі нову шляпку. Вона просто обожнювала капелюшки - вдома в неї була ціла колекція. Вона щиро вірила: чим похмуріший день, тим яскравішим має бути капелюшок:)

Айла і Ранді

 Ці дві сестрички - найкращі подруги, хохотушки і водночас дуже серйозні дівчата. Вони народилися одного літнього дня й навіть не уявляли, що чекає попереду кожну з них: затишні будиночки, круті зайці, купа зайченят, неабиякі випробування на їхньому сестринському шляху, кар’єра, спільні подорожі, а згодом - рідкісні зустрічі.

Айла мешкала в Західному Лісі, а Ранді - в Південному. Вони дуже сумували одна за одною, адже, як раніше, вже не можна було просто так забігти на чай. Щоб побачитись, кожна мала вирушати в подорож повітряною кулею. Та попри все, вони мали великі плани на свою глибоку старість - бути разом, як і на початку життєвого шляху.

І сьогодні вони знову зустрілись у Булонському Лісі - й не можуть натішитися часом, проведеним разом.

Бонні

 Вона зовсім не знала, ким хоче стати в житті, бо Бонні цікавили всі професії, з якими вона стикалася. Їдучи до школи автобусом, вона мріяла стати водійкою, на уроках - учителькою, а під час великої перерви в шкільному буфеті - продавчинею сендвічів.

Бонні любила спостерігати за всім і всіма - це приносило її аналітичному розуму неабияке задоволення. “Мабуть, стану спеціалістом із вибору професій”, - вирішила вона під вечір.