Азізі стояла, спершись на старе абрикосове дерево, і рахувала краплі дощу, що повільно падали на невеличкий стіл навпроти. Гілки дерева ніжно прикривали її та чудовий букет щойно зрізаних троянд. Ці квіти були для подруги Кармеліти, яка ось-ось мала прийти - здавалося, її силует уже виднівся серед поля. Ах, як вона зрадіє цим квітам! Азізі чекаючи, уявляла як шиє собі нову шляпку. Вона просто обожнювала капелюшки - вдома в неї була ціла колекція. Вона щиро вірила: чим похмуріший день, тим яскравішим має бути капелюшок:)
