Альба та Іраклій

 Вони познайомилися в сонячній Греції три дні тому й відтоді стали нерозлучними друзями, їх об’єднала спільна пристрасть до овочів та страв із них. Жабка Альба багато років відкладала зі своєї скромної зарплати продавчині овочів на подорож мрії, на острів Санторіні. Іраклій був корінним греком, і його рід мух завжди мешкав саме тут, прославившись тим, що облітав усі навколишні острови (а їх, на хвилиночку, понад 200). Іраклій походив із роду довгожителів, але все одно вживав спеціальні вітаміни, щоб жити ще довше. Тим більше, йому надзвичайно подобалась Альба і спілкування з нею.

Азізі

 Азізі стояла, спершись на старе абрикосове дерево, і рахувала краплі дощу, що повільно падали на невеличкий стіл навпроти. Гілки дерева ніжно прикривали її та чудовий букет щойно зрізаних троянд. Ці квіти були для подруги Кармеліти, яка ось-ось мала прийти - здавалося, її силует уже виднівся серед поля. Ах, як вона зрадіє цим квітам! Азізі чекаючи, уявляла як шиє собі нову шляпку. Вона просто обожнювала капелюшки - вдома в неї була ціла колекція. Вона щиро вірила: чим похмуріший день, тим яскравішим має бути капелюшок:)

Айла і Ранді

 Ці дві сестрички - найкращі подруги, хохотушки і водночас дуже серйозні дівчата. Вони народилися одного літнього дня й навіть не уявляли, що чекає попереду кожну з них: затишні будиночки, круті зайці, купа зайченят, неабиякі випробування на їхньому сестринському шляху, кар’єра, спільні подорожі, а згодом - рідкісні зустрічі.

Айла мешкала в Західному Лісі, а Ранді - в Південному. Вони дуже сумували одна за одною, адже, як раніше, вже не можна було просто так забігти на чай. Щоб побачитись, кожна мала вирушати в подорож повітряною кулею. Та попри все, вони мали великі плани на свою глибоку старість - бути разом, як і на початку життєвого шляху.

І сьогодні вони знову зустрілись у Булонському Лісі - й не можуть натішитися часом, проведеним разом.

Бонні

 Вона зовсім не знала, ким хоче стати в житті, бо Бонні цікавили всі професії, з якими вона стикалася. Їдучи до школи автобусом, вона мріяла стати водійкою, на уроках - учителькою, а під час великої перерви в шкільному буфеті - продавчинею сендвічів.

Бонні любила спостерігати за всім і всіма - це приносило її аналітичному розуму неабияке задоволення. “Мабуть, стану спеціалістом із вибору професій”, - вирішила вона під вечір.

 

Кармеліта

 У цей прохолодний червневий день так чудово пахли польові квіти. Небо затягнуло хмарами, ось-ось піде дощ. Кармеліта поспіхом прямувала через велике поле до фруктових садів, де на неї чекала подруга. Йдучи, вона насолоджувалася миттю. Для неї кожен день - нова сторінка життя, адже Кармеліта переконана: нічого звичайного не існує. Все - диво, все - вперше і навіть кожна краплина дощу - це дар.

Бі

Сонячні промені лягали яскравим візерунком на велике крісло, що стояло біля вікна. Бі терпіти не могла табуреток, маленьких стільчиків і кавових столиків. Якщо вже читати книжку чи вишивати - то тільки на чомусь великому, зручному й м’якому. А стіл обов’язково мав бути масивним і просторим, щоб на нього можна було розкласти все необхідне приладдя, і, звісно, накрити обід, не порушуючи геометрії речей. Ідеальний порядок - це коли все, що тобі потрібно, перед очима. 

Лів

Лів - маленька, завзята, мрійлива і ніжна зайка. У іі саду ростуть запашні та прекрасні троянди - серед них вона почувається неймовірно. Через свій невеличкий зріст вона губиться серед високих квітучих кущів і на мить відчуває, ніби весь світ - це квітучий сад. 

Аманда

 Аманда. Танці були її пристрастю й захопленням. Неймовірно ніжна й тендітна, вона здавалася легкою, мов пір’їнка, коли танцювала - ніби парила над землею. На літо Аманда приїжджала до своєї бабусі, яка погано чула. Старенька не завжди могла збагнути: чи то онучка танцює, чи ловить метеликів, чи просто робить зарядку. Аманді дуже хотілося, щоб бабуся відчула такт музики, її ритм і гармонію -  щоб почула ту невидиму красу, яка надихає на рух. Вона щиро сподівалася, що колись бабусі насниться музика - і тоді вона зможе краще зрозуміти свою онуку.

Астрід

 

Якщо життя не яскраве, то воно не цікаве - так думала Астрід, поливаючи рано-вранці свої неймовірні півонії сорту Армані в саду.

Сірий, бежевий і чорний це кольори, що личать лише хмарам, курам і котам, - повторювала вона своїм подругам.

Астрід мріяла про дуже рудого кота - яскравого аж до сліз на очах, але поки що не знайшла такого.

Зате руді й плямисті кури в неї були, а найбільше вона любила захід сонця й не пропускала жодного, бо це про її життя: яскраве й цікаве.

Мені подобається мій творчий шлях

 7 років я не шила і не творила. 

Чесно кажучи, інколи приходили думки, що я більше не повернусь до творчості. Але ось я сьогодні, за швейною машинкою, знову шию маленьких персонажей. Бути творцем це щось неймовірне! Але цей шлях   складний і в той же час захоплюючий. Радію, що творчість стала для мене своєрідною терапією і великим світом маленьких історій:) 

Бʼянка

  Нема чого сидіти в хаті, коли ціле поле моркви ще не висмикане. З самого ранку  Бʼянка порається на городі й уже в голові перебирає рецепти з моркви: морквяний смузі, смажені морквяні палички з голландським соусом, морквяна запіканка, морквяні оладки, морквяне рагу… І, звісно, заморожені морквяні кубики в мішечку - ті самі, що ввечері доведеться прикласти до втомленої спини. Щороку  Бʼянка обіцяє собі садити менше моркви, але рецептів стає тільки більше. І як тут дозволити собі бодай один пропустити?

Кіра

Найкраще свій душевний стан і настрій вона вміла передавати через одяг. Уміння вдягатися й відчувати себе - було для неї і творчістю, і стилем життя. Квіти та мереживо стали фаворитами Кіри цього сезону. Саме тому зараз був ідеальний настрій для гарячої кави й морквяного пирога в колі друзів - у затишному старому кафе на околиці Теддінгтона, куди вона неквапливо прямувала просто зараз. 

Материнство

 Я так вдячна Богу, що я мама. Який складний, неймовірний і довгий цей шлях! З іншого боку, життя так швидко плине, коли дивишся які дорослі стають діти. Як вони змінюються і як змінююсь я. Були часи, коли треба було нахилитися вниз, щоб обійняти своїх 5 дітей, а зараз часи, коли троє з них вже вище за мене, один доганяє мене по зросту, а нахиляюсь лиш до молодшого, і то не дуже низько. Недоспані ночі вже позаду, двоє дорослих дітей, що живуть окремо, двоє підлітків і один ще в періоді яскравого дитинства. Моє материнство трансформувалося, зараз мені подобається цей етап, хоч підлітковий вік це дуже не просто.  Просто бути мамою, опорою, посмішкою і підтримкою, вчитися для кожного з синів бути саме  ЙОГО мамою, бачити і відчувати період кожного індивідуально. Виснаження, сльози, апатія, розгубленість, розпач, злість, страх, хвилювання - це все мені знайомо. Найкраще, що я можу робити - довіряти, молитися, покладатися на Бога і зростати. Хоч, по правді, я рідко коли в материнстві відчуваю себе сильною і відчуваю, що я все роблю правильно. Недосконалість, вразливість, втома - це про мене. Люблю читати книги про материнство, люблю служити жінкам, які є мамами і яких розумію на 100% Люблю бути сама вдома, коли діти в школі, бо це наповнює мене. Люблю бігати і молитися за синів, хоч ці дюжина бігових місяців були дуже скромними на кілометри, бо стан здоров'я вносив свої корективи. Люблю дивитися як чоловік вкладає час у синів і організовує для них походи по горам. Люблю просто бути і жити своє життя. Люблю дякувати Ісусу, бо знаю, що Він зробив все, що потрібно - полюбив нас і відкрився як Спаситель.

 

Матільда

  Вона знала про спаржу все. Що може бути кращим за свіжу, соковиту, хрумку й надзвичайно корисну спаржу? Матільда готувала її щовесни під різними соусами, завжди запрошуючи до столу друзів і сусідів. Навіть збір цієї трав’янистої рослини з поля вона довіряла лише собі. Вона була в змові з місцевим фермером: він дозволяв їй збирати врожай на своєму полі, а вона ділилася з ним секретом - як під час приготування позбутися гіркуватого присмаку в будь-якому сорті спаржі. От і зараз, у її сумці лежить свіжозрізана зелена спаржа, яка за кілька хвилин перетвориться на вишуканий обід.

Вів’єн

 Хохотушка й поціновувачка ретро-фільмів під хруст морквяних чипсів. Ще в дитинстві мама казала, що сміятися з відкритим ротом - негарно, а сміятися під час їжі - ще гірше. Але з віком Вів’єн зрозуміла: життя втрачає барви, якщо надто буквально слідувати цим порадам. Тож сміх і їжа без норм етикету - це справжня вона. А інші мамині настанови вона прийняла із задоволенням.

Сієна

Сієна. Вона поспішала через великий парк у термінових справах, але все, чого їй насправді хотілося, це знову залізти у свій кольоровий гамак у саду й дочитати книгу. Ох, як Сієні кортіло дізнатися, чи Педро справді покинув Лючію, чи це був лише хитрий трюк, щоб його батьки нарешті залишили їхню закохану пару в спокої. Термінові справи й захоплюючий сюжет-  найгірше поєднання, подумала Сієна.

 

 

Дульсінея

 Жаркий весняний день. Птахи стихли. І не через спеку, а тому що лісовою стежкою йшла ВОНА -  Дульсінея. Пташки знали: за її мрійливими, блискучими очима, легкою ходою та безтурботним виглядом ховається дуже впертий і запальний характер. Ця зайка була переконана, що пташки повинні співати тільки зранку - і аж ніяк не посеред дня, коли й без того спекотно, а в голові рояться думки, що ніяк не дають спокою її рудій голівці.

Петрик

Петрик вважав, що кожен заєць завжди має носити з собою моркву. І неважливо - іде він на роботу, на побачення чи в магазин по моркву. Морква - це і паспорт, і провізія, і нагадування про те, що найкраще життя - хрустке, солодке й яскраве.

Джорджіана

 Вона бігла зеленим полем, ніби в її ногах була вся сила землі. Метелики розліталися на її шляху тендітним молочно-блакитним мереживом. Дихати, бути, мчати вперед — це все, що їй потрібно зараз. Про все інше вона подумає потім.

Віллоу

 Витончена й надзвичайно розумна, справжня англійка. Прадідусь Віллоу був лордом, відомим своєю великою бібліотекою в замку. Він запрошував дітей на вечірні читання незалежно від їхнього статусу. Декілька його книг збереглися й у домі правнучки. Кожен день Віллоу був розпланований: вона завжди встигала зробити головне, а на все інше в неї залишалося ще 365 днів. Віллоу любила навчати й навчатися, а її підхід до освіти був настільки захопливим, що її часто запрошували до коледжу Пембрука.

Привіт! Я знову в блозі.

     Я повертаюсь на цю платформу. Зайчики і їх історії знову поселяться тут:) 

 Через війну ці три роки були важкими для нашої великої сім'ї. Зараз ми з чоловіком і трьома синами живемо закордоном, старші сини виросли і живуть в інших країнах також. 

Був час, коли я думала, що ніколи більше не повернуся до своєї творчості, ніколи не створюватиму маленьких зайчиків і інших звіриків. Але, по милості Бога, через підтримку рідних і друзів я знову віднайшла свій творчий шлях.

 Навчилася жити в новій реальності...попри все...творю, люблю, живу і дякую. 

Зайчики шиються, а історії пишуться.  

Це моє робоче місце вдома. Хоч мій справжній дім, із 1000 спогадів, і рукодільний куточок із швейною машинкою, тканинами і приладдям залишились під Києвом, я створюю нове тут, щоб рухатися далі. Мрію жити в мирній і безпечній країні, мрію повернутися додому. А відкладати життя вже немає сил, тож нехай тут, у швейцарській квартирі, будуть мої спогади, сім'я і зайчики.